Історія створення дорожніх котків
26.09.2019
Перші пристосування
Не дивно, що першими тягнули котки люди, воли, коні та інші тварини. Якщо порівняти перші моделі з сучасними, то це кардинально різні пристрої, які мають мало спільного. Проте, перші котки справлялися зі своїм основним завданням.
Спочатку ролики виготовляли з габаритних чурбанів, оскільки вони відрізнялися великою масою і рівною поверхнею, а найголовніше, - легко переміщувалися за допомогою своєї круглої конфігурації. Були раніше й «ультрамодні» моделі: з каменю або дерева з видаленою серединою, куди засипали щебінь. Камінь служив вагомим обтяженням катка, але в процесі експлуатації він дуже швидко розбивався і втрачав продуктивність. Коли люди почали активно використовувати метал, ролики стали виготовляти з чавуну або заліза.
Те, що ми зараз називаємо будівельним котком, раніше до дорожнього обладнання не відносилося. У 1850 році так називалися статичні конструкції, які застосовувалися для обробки сталевих пластин і йшли на зведення величезних парових котлів і кораблів.
Перші парові дорожні котки
Французький інженер-винахідник Луї Лему, який зміг отримати патент на винахід котка у 1859 році, став творцем першого в світі парового котка. Однак вже в 1863 році він продав патент на котки двом англійським комерсантам, власникам компанії «Clark and Batho».
У 1866 році компанія "Евелінг-Портер" випустила перший в Англії дорожній коток. Його трамбувальний ролик був розташований у задній частині, загальна вага становила 20 тонн, а потужність двигуна була всього 12-ть кінських сил. Ця модель стала прототипом 30-тонного котка, який вперше з'явився на будівництві дороги в Гайд-Парку Ліверпуля. Його основний ролик був встановлений вже попереду, мав діаметр робочого органу 213 см і ширину 91,5 см, питомий тиск котка на ґрунт був 3,33 кг на 1 см². Фактично в 19 столітті Англія зайняла лідируючу позицію у виробництві та експорті дорожніх котків, які закуповували Індія, Франція, Америка, країни Скандинавії та ін.
Перші виробники парових котків конструювали машини, які використовували принцип тяглової сили: трамбувальні ролики знаходилися позаду, а паровий двигун їх просто тягнув. Згодом для підвищення ефективності передні колеса замінили головним роликом. Передній великий ролик у таких котків складався з двох вальців, закріплених на одній керованій осі, хоча і називалися вони одновальцевими.
Незабаром стало зрозумілим, що одного переднього вальця на котках вистачає для трамбування ґрунту та щебеню, але не достатньо для укладання асфальту. Тоді конструктори вирішили замінити всі колеса машини роликами, розмістивши один попереду, а другий позаду. Так з'явилися тандемні котки, спочатку вони були двохвальцеві, а потім і трьохвальцеві.
Котки з двигуном внутрішнього згоряння
З розвитком технологій і двигунів внутрішнього згоряння у 20му столітті, більшість інженерів намагалися реалізувати функціонування техніки на продуктах нафтопереробки.
Перші такі двигуни були малопотужні і дуже габаритні, що відповідно додавало вагу і масивність коткам без збільшення ефективності. Конструктивно вони були схожі на парові котки, тому що використовувалися подібні технології передачі потужності від двигуна до циліндрів, але їм не вистачало тяги на низьких обертах - бензин погано справлявся з цим завданням. Це стало причиною швидкого переходу на дизельне паливо. Дизельними дорожні котки залишаються і в наш час.
